Окнянський ВІСНИК | Офіційний сайт

Районна газета для всіх

Герої нашого часу Окнянщина

Боронити Вітчизну справа справжніх чоловіків

Напередодні Великодня додому у короткотермінову відпустку із зони АТО повернувся Володимир Жигун житель села Новосамарка. Вдома його з нетерпінням чекали мама з батьком і два синочки – Єгор і Олексій.
Згадуючи про найрідніших Володимир з особливою ніжністю посміхнувся, бо саме вони його оберіг і саме заради них він там, на передовій, обороняє від ворога сім’ю і Батьківщину.
На службу за контрактом добровільно Володимир пішов у березні 2014 року у складі 28 механізованої бригади (її ще називають Одеською). Пройшов відповідну підготовку і нині вже досвідчений солдат кулеметник-розвідник стоїть разом з побратимами поблизу Мар’їнки.
-Перемир’я за Мінськими домовленостями триває, – каже Володимир. – Хоча тишею цей період назвати важко – час від часу нас накривають мінометним вогнем. Однак ситуація таки трохи стабілізувалася.
-Не скажу за всю територію сходу, де доводиться стояти українським воякам, але до нас місцеве населення ставиться добре, – продовжує Володимир. -Допомагають чим можуть. Є, звичайно, і ті, хто за ДНР, однак їх меншість. Нещодавно був випадок, коли одного з жителів села, поблизу якого розташовано наш табір, забрали в полон ДНРівці. За що? А за підтримку і допомогу українській армії. Трохи потримали і випустили. Та це не злякало інших – нам продовжують допомагати.
-Там, на передовій у нас склався міцний чоловічий колектив, де дружба, взаємовиручка та підтримка є головними – бо допомагають вижити, – каже Володимир. Серед нас є зовсім молоді хлопці, а є й досвідчені, так би мовити, у поважному віці чоловіки – це як у сімї, де є батьки і діти, є повага до старших і любов до молодших. Ми різні за характерами і долями, але з одним бажанням жити в мирі на своїй землі, з своїми батьками і дітьми.
IMG_3805-Знаєте, – каже Володимир, – в зоні АТО інше життя, і інші цінності. Мене зрозуміє лише той, хто там був. А ще є примітним факт, що воюють на сході в основному жителі сіл. На передньому краї сільські хлопці. Міські якщо й є – то добровольці. На жаль, міські тусовщики і завсігдателі барів та ресторанів проводять час весело і “жирно” вдома, насміхаючись над ровесниками які “не відкосили” від служби і чесно несуть службу. Чомусь працівники військкоматів їх не знаходить, мабуть, не там шукають. А на селі живуть роботящі люди, які звикли щодень долати труднощі та й ховатися їм нікуди.
-І я міг би бути вдома, – продовжує Володимир. – Сини ростуть без мами (дружина померла кілька років тому після важкої хвороби), тепер їх виховує бабуся, моя мама Марія Іванівна з батьком Валентином Федоровичем. Знаю, їм важко. Діти хворіють, потребують постійної уваги і коштів, але вони не скаржаться. Просто роблять свою роботу, люблять онуків і дбають про них віддаючи всі свої сили і турботу.
Щодо військового побуту – все нормально. Їжі вистачає, готуємо самі. Одяг є, зброя також. Спасибі волонтерам, благодійному фонду “Джерело життя!, які постійно дбають про нас, підтримують і матеріально, і морально. ”
Великодні свята родина Жигунів провела разом. Марія Іванівна хоч на короткий час заспокоїлася і не нервувала від кожного раптового телефонного дзвінка. Бо кожен її день, коли Володимир знаходиться в зоні АТО розпочинається і закінчується дзвінком до сина. Почує його голос і заспокоїться на певний час, а потім знову…
-Щоб наші матері спали спокійно, війна має закінчитися, – каже Володимир, – це перше. Друге, не по чоловічому тікати від призову на службу, чи від мобілізації. Боронити Вітчизну то справа справжніх чоловіків і ними треба бути в будь якій ситуації і за будь яких умов.
Це сказав чоловік, який боронить нас і країну від ворога.IMG_3800

В.Бузика.

LEAVE A RESPONSE