Окнянський ВІСНИК | Офіційний сайт

Районна газета для всіх

Окнянщина

Ветерани… їхні груди вкриті медалями, на скронях сивина… Придивіться до них, запам’ятайте… Завтра буде пізно.

Кажуть, що час гоїть рани. Ні. Час може віднайти залишки військової техніки. Розрівняти кургани, засипати рови і окопи, викопані солдатами, зістарити фото, на якому наші визволителі вічно молоді… Але стерти пережите навіть він не може. Це душевна рана, яка болітиме завжди. Це клеймо на тілі країни, випалене вогнями та пожежами війни. І єдине, що залишається – розповісти і запам’ятати.

Як сказав відомий український письменник Олесь Гончар – людина не безрідна. Вона спадкоємець віків  і віків людського розвитку, розвитку цивілізації.  Усе, що було, – це наша пам’ять, наше багатство, це, зрештою, і робить нас людьми. Усе пережите людством – твоє.

Якщо ти людина мисляча ти не одноденний, тобі –  тисячі років.

У кожної держави, кожного народу є дати і події, які складають основу, опорні точки їхньої історії, підґрунтя історичної пам’яті і національної гордості. Для нас, прийдешніх поколінь, такою віхою була і завжди буде Перемога у другій світовій війні.

Друга світова війна – це не лише наше  минуле, її подих ще і досі холодить кров у жилах тих, хто був свідком жорстоких звірств фашистів. Вона круто повернула життя всієї країни, прийшла в кожен дім, у кожну сім’ю. Вона знищила в своєму полум’ї мільйони людських життів, принесла страждання і горе, які і понині гостро і скорботно хвилюють народну пам’ять.

Мільйони людей забрала війна. Смерть однієї людини – трагедія. А коли ж їх мільйони… Полеглим не болить. У живих кровоточать рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів-однополчан, рідних  і близьких, душі яких простріляні похоронками; у рано посивілих дітей війни, які не  бачили своїх батьків і пережили пекло окупації, голод і холод, хвороби і рани.

Ветерани… їхні груди вкриті медалями, на скронях сивина… Як мало їх залишилося… одиниці. Придивіться до них, запам’ятайте… Завтра буде пізно.

 

 

LEAVE A RESPONSE