ПОШИРИТИ

– Ви повинні вміти все, навіть, коли вам це не знадобиться, – так навчав своїх вісьмох дітей батько Альони Цеховської

Оті батькові слова закарбувалися в пам’яті, а тому якщо доля дарує їй шанс опанувати щось нове, незвідане, незнане – береться до справи з особливим азартом.

Бог наділив жінку ніжністю, відміряв мудрості, огорнув вродою і, звичайно ж, вдихнув творчості. Кожна історична епоха лишала по собі безцінні шедеври мистецтва насамперед в образі чарівних, незбагненних жінок. Разом з тим протягом усього існування людства жінки невтомно намагались вдосконалити себе і свою майстерність.

Альона Володимирівна Цеховська уже сім років працює в Будинку дитячої та юнацької творчості – під її опікою гуртки “Оригамі”, “Паперопластики”, і “Бісероплетіння” – все це тонка ручна робота, яка крім посидючості вимагає точності, уважності і розвиненої уяви. Роботи Альони Володимирівни і її учнів прикрашають кабінети і коридори БДЮТ, є найпривабливішими на різного роду виставках, як у селищі так і в Одесі, і взагалі, привертають зір своєю досконалістю і видумкою. То прояв немалого таланту. Бо коли Альона Володимирівна береться до справи, якою б вона не була, зробить її найкраще – ніби все життя тільки цим і займалася.

У житті потрібно знати і вміти все… так часто повторював батько.

Спомини про батька Володимира Івановича Цеховського у Альони дуже теплі і щирі. Взагалі, сім’я – то для неї найсвятіше…

Її рідне село – приваблива і велична Олександрівка з щирими, відвертими, веселими і дружніми людьми. Тут народилася Альона та її сім братів і сестер. Вона в сім’ї наймолодша серед п’ятьох сестер та трьох братів.IMG_1360

Сюди до батьківської хати вони обов’язково злітаються по кілька разів на рік аби провідати маму і згадати батька, який, на жаль, помер. Тут вони відпочивають душею і згадують найкращі дні, коли всі були разом…

-Добре, весело ми жили, росли в достатку, – каже Альона Володимирівна, – хоча нині розумію, як важко було батькам. З ранку до ночі в полі. Мама працювала на нормі, а батько – трактористом. Та коли знаходилася вільна хвилинка чи було свято – батько брав до рук гармошку і лилася музика селом. До нас приходили сусіди, сідали поруч з нами рядком і починали пісню. Мама наша гарно співала і нині, коли почувається добре стиха співає, але вже невеселої пісні. Адже залишилася вдома сама – діти порозліталися світом і чекає їх мама на рідному порозі як весняного сонця…

Неля Олексііївна Цеховська має звання Матері-героїні хоча не званням вона гордиться, а своїми дітьми. Двоє доньок – Людмила і Антоніна живуть у Києві, Валентина і Ольга – в Котовську, Микола і Віктор – у Новосамарці, Василь – у  рідній Олександрівці, а Альона в Красних Окнах. Так, вона найближча до мами у всіх сенсах.

-Всі мої брати і сестри знайшли собі справу до душі, – каже Альона Володимирівна. – Працюють, мають свою справу (підприємці), як наприклад, Ольга і Валентина. До речі, наша Ольга є постійним спонсором спортивних заходів у районі і за його межами – допомагає юним спортсменам-красноокнянцям. Коли ми збираємося у матері вдома на її день народження, проводи чи у річницю смерті батька то за сімейним столом збирається без малого 50 чоловік. Адже крім дітей, у матері є вже 12 онуків і 2 правнуків. Тоді дім нагадує мурашник.

-А загалом, – продовжує Альона Володимирівна, – якщо раптом трапляється якась непередбачена подія ми зізвонюємося і за найкоротший час знаємо хто і що робить.

-Мама, це для нас святе, – підкреслює Альона Володимирівна. – Своїм батькам я хочу сказати величезне спасибі за науку бути людиною. Всяко траплялося в житті, але я твердо знала – вдома мене зрозуміють і підтримають. З часом зрозуміла слова, що все, що нас не вбиває – робить сильнішими. Це правда.

Поведінка батьків — це книга, з якої дитина вчиться. Ось і Цеховські навчилися з цієї книги найкращому. Наприклад, батько вважав за необхідне навчити всіх своїх дітей водити трактор. Виїзд в поле – по черзі діти за кермом. Водити мотоцикл повинні були вміти всі.

-Згадую такий момент, – каже Альона Володимирівна, – треба було мотоцикл відремонтувати. Мама сидить читає вголос інструкцію, а тато із необхідних запчастин ремонтує агрегата. І все з шуточками, з гумором… А ще наші батьки при всій скруті кожному з хлопців робити проводи до армії і всім весілля.

Звичайно, Альона Володимирівна охоче розповідала про батьків і родину в цілому, але мене цікавило, коли вона сама зрозуміла, що може так делікатно працювати з папером і іншим ніжним матеріалом.

Після закінчення Новосамарської школи Альона почала працювати завклубом у Олександрівці. Разом з сільською молоддю зробили ремонт спочатку в колишній сільській бані, а потім у іншому приміщенні. Їздила селом на мотоциклі, залучаючи молодь до спільних заходів. Виходило непогано. Але через певний час вирішила дівчина спробувати себе  в іншому і поїхала до Котовська. Починала з прибиральниці, потім була кухарем, барменом…

-Поганої, непрестижної роботи не існує, – каже Альона Володимирівна, –  є погане ставлення до неї. Бо коли є бажання працювати – все вийде. Я коли починала роботу в БДЮТ – трохи вагалася чи зумію, але спершу вчилася мабуть більше сама ніж вчила дітей та вміння прийшло з досвідом. Нині, коли бачу якийсь виріб, наприклад, в інтернеті, виконаний технікою, яку використовую – уже знаю як його робити. А розпочала.., коли син Андрій у третьому класі попросив допомогти виготовити виріб до нового року. Першою була картина з крупи, а потім з модулів зробили Діда Мороза…IMG_1349

Тепер у гуртках Альони Володимирівни навчається 63 дитини різного віку і всіма ними вона пишається.  Є уже випускники, які служать у українському війську, а дівчатка стали мамами.

Свій творчий потенціал Альона Володимирівна розкрила саме в БДЮТ, в колектив якого потрапила випадково, коли просто прийшла і попросилася в директора Валентини Всеволодівни Жембій на роботу.

-Просто сказала, візьміть мене на роботу, – я буду старатися, – згадує Альона Володимирівна. – І Валентина Всеволодівна в мене повірила. А взагалі, у нас дуже гарний колектив. І директор, яка про всіх дбає, хвилюється і захищає. Валентина Всеволодівна для працівників не тільки керівник, а й просто друг, порадник.

-Був у моєму житті період, коли було особливо важко, – продовжує розповідь Альона Володимирівна. – Складно було жити і планувати майбутнє. Допомогла Валентина Всеволодівна. Просто морально підтримала, підказала певні шляхи виходу з кризи і в мене наступного дня намітилися перспективні зміни. Знаєте, це дуже важливо, коли є підтримка і не тільки в роботі, а в житті в цілому.

-Я йду на роботу, як на свято, – каже Альона Володимирівна, – знаю, що мене чекає колектив, діти. Мені цікаво працювати, я знаю дитячі таємниці – вони зі мною діляться. Мої вихованці хвилюються, щоб мене не підвести. А я в них вірю і підтримую. Вважаю себе більше їх другом, а вже потім вчителем. Я їх всіх люблю. Адже не дарма кажуть, що діти – це квіти життя. Ця фраза має глибокий сенс. Діти – саме квіти і саме життя, і як ти будеш за ними доглядати такий і отримаєш результат. А що росте без праці? — Бур’яни. Якщо хочете, аби щось хороше виросло, обов’язково слід трудитися.

А ще разом з дітьми Альона Володимирівна часто працює на природі. Доглядають вишнево-сливовий садок, який досаджують саджанцями щороку. Висаджують квіти на клумбах і любуються потім їх цвітом.

-Приємно, коли звертають увагу на твою роботу, – каже Альона Володимирівна, –  і не важливо це виріб з паперу, чи це жива квітка.

-Дуже красиві роботи! Альона майстер своєї справи! Радує, що є люди, котрі вкладають душу в улюблену справу! Успіхів вам величезних!, – так відгукуються люди, які бачать роботи гуртківців.

Ось таку красу створюють руки цієї майстрині:

IMG_1354

IMG_1356– Клопітка робота, потребує незвичайної витримки, але я отримую від неї задоволення – каже Альона.

Власного сина – Андрія Альона Володимирівна виховує як господаря – чоловіка, який має вміти все, як казав дідусь. Відтепер Андрій найкращий помічник і її, і бабусі Нелі. З 8 років хлопчина справжній помічник на городі, а по господарству без його рук нікуди. Він охоче живе у селі, охоче працює і має бабусю у подругах, як і улюблену тітку Олю.

-Ми з сином багато розмовляємо, – каже Альона Володимирівна. -Я розповідаю про своє дитинство, про свої успіхи і помилки, стараючись застерегти його від помилок, які властиві підліткам. Моя сім’я для мене найголовніше в житті, бо як би добре не було на роботі – вдома має бути краще. Чоловік Микола – то моє міцне крило підтримки. Разом ми сила.

Найближчим часом родина Цеховських з’їдеться до рідної домівки, адже приходить час проводів. Їх уже чекає мама. У батьківській хаті завдяки дітям створено всі умови для зручного життя – всі побутові принади у вигляді душової і туалетної кімнати зроблено. Нелі Олексіївні вдячні діти для полегшення життя купили і пральну машинку-автомат, і мультиварку, і ще різного роду техніку аби мамі було легше зустрічати гостей. Та хіба їй потрібні подарунки – найкращий подарунок вони самі: гомінкі, веселі і такі талановиті, як її найменшенька – Альона.

А там, мине ще трохи часу і родина знову збереться за святковим столом на материні іменини. Зазвичай, першими ювілярку вітає народний колектив “Берізка” Новосамарського будинку культури. А вже потім гуляє родина… І яке це щастя мати таку родину.

Щастя – це м’які, теплі долоньки!

За диваном – фантики, на дивані – крихти!

Що таке щастя?  Простіше не відповісти:

Щастя є у кожного – у кого є діти!

Кожна людина має дар Божий. І чим швидше вона розкриє в собі цей дар та відчує потребу у його вираженні, тим раніше вона зможе наповнити своє життя улюбленою справою, розвинути свої майстерність і талант, прикрасити світ своєю творчістю й неповторністю.

Коли в людей розвинене відчуття краси, не має проблем із мораллю. Сенс життя, напевно, в тому, щоб вбираючи в себе світло, випромінювати його, створювати навколо себе гармонійне середовище. Творити разом з дітьми це дарувати людям світло, красу, гармонію і якщо в людей є відчуття краси, то, напевно, світ стає кращим.

-Я почуваюся щасливою, коли маю змогу творити, – каже Альона. – І, як казав батько, щодень вчуся новому…

001 (3)

В.Бузика.

Немає коментарів

ЗАЛИШИТИ КОМЕНТАР