Окнянський ВІСНИК | Офіційний сайт

Районна газета для всіх

Герої нашого часу

В глибинах жіночої сутності

Коли ітимеш одиноко лісом, 
Побач: моя душа – в гілках дерев.
Душі моїй поряд з тобою місце,
Бо я люблю тебе. В любові серце мре…
Я так люблю тебе натхненно, мамо!
Ти – світло, що не гасне уночі.
Ти – вогник, що долає криг розлами.
Ти, зрештою, мій янгол на плечі.
Я так люблю тебе безмежно, зоре!
Прости ж за те, що можу я забуть,
Що ТИ, кохана, відвертаєш горе,
Що ТВІЙ світ осяває мою путь.
Я знаю, мамо: я не досконала.
Я знаю, мила: моє сонце – ти.
Я завжди, ненько, серцем відчувала:
Не можна жить без сонця. Так, світи!
Мені без тебе, рідна, завжди важко.
Мені без тебе, зіронько, не жить.
Спасибі, мамо. Ти створила казку,
Яка навчила і мене творить.
Ірина Платон.
***
Хоч природа ще не поспішає гріти теплим подихом весни, це не заважає нам в ці перші дні березня зігріватись передчуттям теплого свята 8 Брезня.
З плином часу дане свято вже давно змінило своє первозданне обличчя і перестало бути суто жіночим. Так, цього дня чоловіки і хлопці намагаються зробити для своїх жінок і дівчат щось особливе, проте і жінки теж намагаються йти на зустріч сильнішій половині людства, відповідаючи вдячністю у вигляді приготування чогось смачненького, наприклад. Виходячи з цього, можна зроби висновок, що людство за останні десятиліття все ж досягло значного розвитку в плані усвідомлення, що нікому не дано права принижувати інших, принаймні така тенденція спостерігається в більш розвинутих і демократичних країнах світу. Та чи насправді так?
Так, в Україні сьогодні будь-яка поважаюча себе жінка має можливість досягти значних висот як на роботі, так і вдома. Проте, ще досить часто при спілкуванні між чоловіком і жінкою можна почути вирази типу: “Мовчи, жінко!”, або “Вам, жінки, цього не зрозуміти!” і таке інше… “Це відголоски недалекого минулого, яке в клітинах ДНК продовжує передаватись наступним поколінням” – скажуть деякі експерти. Проте причина тут зовсім в іншому – більшість чоловіків банально не досягла належного культурного і духовного розвитку. Факторів, які заважають їм це зробити, можна назвати чимало, але головним тут є небажання. Чому? А тому, що зручно. Зручно відстоювати свою думку з позиції сили. Аби боротися з подібним явищем слабшій половині людства достатньо брати від життя краще, втілювати його в життя і не пригнічувати свою жіночу гідність.
Часи, коли все можна було вирішити за допомогою сили, відходять у небуття. Сьогодні головним пріоритетом для подружжя повинна бути гармонія. Жінка – то є дзеркало чоловіка, але вона має бути опорою, аби він мав можливість самовдосконалюватись – і навпаки. І не обов’язково жінка має бути завжди в центрі уваги, адже достатньо скористатись мудрістю, аби непомітно відіграти ту важливу роль, яка принесе чимало користі для найрідніших людей.
На вище сказані роздуми мене надихнула сім’я Платон із Красних Окнон, до яких я нещодавно завітав у гості.
Ігоря Петровича і його прекрасних доньок знають чимало красноокнянців. Харизматичність і енергію Ігоря Петровича як лікаря-психіатра та активного учасника самодіяльних заходів на сценах району важко забути. Доньки Ірина і Катерина неодноразово прославляли Красноокнянщину на обласних і Всеукраїнських олімпіадах з української мови і літератури, постійно займаючи найвищі призові місця, сьогодні навчаються в одному з найкращих ВУЗів України – університеті ім. Т.Шевченка на факультеті філології. Але мало хто знає, яку важливу і досить непримітну, на перший погляд,  роль в успіхах своїх доньок і чоловіка відіграє та, яку сміливо можна назвати вогником сім’ї – мати і дружина Платон Раїса Михайлівна.
Мені завжди був цікавим феномен досить ранніх інтелектуальних і творчих успіхів сестер Платон. Загадкою були їх скромність та індивідуальність. Тому напередодні свята всіх жінок спробуємо вияснити, які фактори зміцнюють і вдосконалюють найкоханіших жінок Ігоря Петровича Платона.
Скромна Раїса Михайлівна вміло поєднує в собі максимальну врівноваженість і щирість, а також вміння вести ненав’язливу розмову. Саме ці, здавалося б, прості речі відіграли надважливу роль в становленні їх доньок. В їх сім’ї ніколи не кричали і не били дітей. Навпаки – дозволяли вільно висловлювати свої думки і лише корегувати дитячі погляди з позиції життєвого досвіду. При спілкуванні з Ігорем Петровичем і Раїсою Михайлівною підкуплює їх одностайність. Їх сімейні обов’язки чітко визначені: він – голова сім’ї, вона – мудрий порадник. І чомусь схиляюсь до думки, що саме мудра жіноча життєва позиція Раїси Михайлівни відіграли тут надважливу роль. Адже саме відверті індивідуальні принципи, яких я взагалі не помітив в їх родині, часто руйнують принципи сімейні.
В розмовах про жінку, завжди проводяться паралелі зі словом “Мама”. Це природньо і це – правильно. Розмовляючи з Раїсою Михайлівною про її доньок, починаєш мимоволі пронизуватись нестандартним відчуттям сили духу материнського. І тут починаєш розуміти, що чим спокійніша і щиріша жінка, тим сильніші в ній дух і внутрішня сила, які на зовні проявляються неймовірно щирою любов’ю до дітей і чоловіка. Вона любить їх у їхніх вчинках. Це мінімально помітно серед буденних суєт, але максимально сприймається у відвертому для серця прояві – тобто у найважливіші моменти.

Мамо, я люблю тебе! Ти знаєш?.. Я хочу тебе чути, бачити, я тебе відчуваю. Будь щасливою, мамо, щасливою! Ти – повинна, ти мусиш, ти заслужила цього… Мамо, ми будемо разом зовсім скоро, зовсім поряд, ти віриш?.. Я люблю тебе, і коли нас двоє, чи хтось ще потрібен? Мамо, посміхайся мені так ніжно, як тільки ти можеш! Ти моя радість, моє світло, мій скарб, ні на кого не схожа… Я люблю тебе, мамо, чуєш? Розквітай гарно, наче квітка… Обіймаю тебе, цілую, вже приїду до тебе швидко… Я, матусю, попрошу Господа, щоб тебе захищав, як ти нас! Мамо, серце, яка ж хороша ти!.. Моя мила, моя єдина… Я старатимусь, щоб завжди тобі було легко в душевній величі і завжди, навіть у холодні холодні дні, серцем тепло, немов у березні…

Ірина

Мила матусю! Зі святом! Будь завжди щасливою. Тепер я набагато сильніше почала цінувати твою підтримку і допомогу. Лише найсвітліші люди народжуються з дивовижним умінням бути  опорою на все життя, але не вимагати цього у відповідь. Це ти. І я бажаю єдиного: нехай та відстань, що віднедавна часто між нами постає, ніколи не переможе близькість душ. Люблю!
Своїми привітаннями дівчата чітко виокремили важливість в якусь мить свого життя жінці зіграти свою роль так, аби потім на все життя забезпечити собі отримання подібних слів, можливо, навіть не тільки від дітей, а і від рідних, близьких і друзів.
Катерина
Коли в дівчат траплялись якісь проблеми, мати завжди намагалася замінити негатив позитивом. Вона брала їх за руки і в привітній формі наголошувала – які б труднощі не траплялись на їх шляху, лягати спати потрібно тільки з приємними думками. За словами Ірини і Катерини саме такі поради матері навчили їх бути самостійними. Їх мама ніколи не чекає подяки за свою турботу.
В далині від рідного дому дівчата продовжують відчувати присутність материнської любові. В їх щоденних телефонних розмовах стало ще більше відвертості, що значною мірою проявляється в навчанні і творчості талановитих сестричок.
Переконаний, найважливішим аспектом в жіночій сутності є вміння дарувати гармонію. Збагачена душевними ресурсами жінка здатна ділитися ними просто так з тими, хто бажає цього. І головним завданням для чоловіків – допомогти жінкам знайти в собі сховані ресурси. Думаю Ігорю Петровичу це вдалося.
В родині Платон “8 березня” в першу чергу асоціювалося саме з мамою, і тому, напевно, ставлення до нього дуже тепле. Це для них день особливої ніжності, коли вони намагаються якнайдовше побути разом і робити одне одному щось приємне… Тато цього дня робить мамі та донькам ще більше компліментів, ніж зазвичай, і всі показують одне одному свою любов. А ще для них 8 березня – це квіти! Ігор Петрович завжди дарує їх з самого ранку, а потім вони радують Раїсу Михайлівну, адже вона надзвичайно любить квіти…
В.Воробєй.

LEAVE A RESPONSE