Окнянський ВІСНИК | Офіційний сайт

Районна газета для всіх

З редакційної пошти

Довідка, як перешкода до взаєморозуміння

Дуже багато в наш час говорять про воїнів АТО. Я хочу читачам розповісти історію свого чоловіка і про те як повелася з нами наша сільська влада.
Мій чоловік, Крижановський Павло Анатолійович, народився 14 березня 1979 року в селі Довжанка. Закінчивши 9 класів Довжанської середньої школи, вступив до Петровського сільськогосподарського технікуму. Після навчання працював в СВК ім.Суворова. Відслужив строкову службу в Національній Гвардії України в м.Балаклава. Працював після армії в шахті. У 2001 році ми одружилися, а в лютому 2002 року вступив до лав Державної прикордонної служби за контрактом. За час служби нам доводилося часто змінювати місця проживання. У 2015 році чоловіка, як і багатьох його побратимів, відправили в зону бойових дій в м.Артемівськ. В кінці грудня він прийшов у відпустку. Товариші по службі розповіли, що учасники бойових дій мають право на пільги. Ми звернулися до відділу персоніфікованого обліку управління соціального захисту населення, де дізналися, які довідки нам потрібні і чи маємо ми право на пільги за місцем проживання, а не за місцем реєстрації. У зв’язку з частими переїздами і зміною місць проживання ми зареєстровані окремо: я з дітьми в с.Довжанка, а чоловік в смт.Красні Окни в службовій квартирі, а на даний момент вже майже 9 років проживаємо в с.Малаївці.
У відділі пільг нам пояснили, що з дозволу координаційної ради ми зможемо користуватися пільгами, у тому числі на світло, за місцем проживання. Для цього потрібно написати заяву і зібрати ряд довідок. Найбільш проблемним для нас стало отримання акту житлових умов в селі Малаївці. Все що було потрібно вказати в цьому акті, що ми проживаємо в даному селі разом з моїми батьками, ведемо господарство і утримуємо разом будинок. Зауважу, що я народилася в с.Малаївці, проживала тут до одруження, тут народилися і все життя прожили мої батьки. В довідці, яку виписували на мого чоловіка, в графі родинні зв’язки вказано, що Бузика В.П. – батько, Бузика В.В. – мама, Бузика Т.В. – сестра для Крижановського П.А. Отже виходячи з цієї довідки, я одружена з братом. Умовою спільного проживання з батьками, за довідкою сільради, є виховання двох малолітніх дітей. Люди добрі МИ НЕ ІВАЛІДИ!
Умовою спільного проживання є те, що чоловік військовослужбовець, діти навчаються у Малаївському аграрному ліцеї. Для того, щоб не змінювати кожні 3-4 роки дитячий садок чи школу ми і вирішили проживати біля батьків в с.Малаївці.
Звичайно, довідку мені повернули, щоб її правильно оформили. З відділу соцслужби в сільраду зателефонували і пояснили що саме потрібно вписати. Коли наступного дня я прийшла до сільради то спочатку не хотіли давати нової довідки без оригіналу. Чесно кажучи, не хотілося його віддавати, але я пішла додому зняла на ксерокс і прийшла знову. Були пропозиції оформити цю довідку за місцем прописки, але ж ми не проживаємо за пропискою і маємо право на пільги за місцем проживання. Найбільш болючим для мене було, так би мовити, обговорення теми: “Так це, що виходить, що учасникам бойових дій тепер можна все? Де захотів там і отримав пільги?” Люди добрі не все, а тільки те що дозволено законом. І ще: “Нехай в районі зроблять відділ обліку учасників бойових дій і нехай там ними займаються”. Та я тільки “за”, тому що це принизливо ходити кілька разів за однією і тією ж довідкою. Було таке враження, що вони ці пільги на світло будуть виплачувати з власних кишень.
Довідка, повторна, виявилася також не такою як потрібно, тому що там була вказана вся власність моїх батьків: земельні ділянки, авто, хоча я пояснювала що це не для оформлення субсидії. Що характерно, коли батько брав довідку для оформлення субсидії то мою сім’ю вписали всю, а коли довідка потрібна стала нам то зразу оформляйте за місцем прописки.
Дякуючи що в Координаційній раді люди розумні і досвідчені, нам було дозволено пільгове користування світлом за місцем проживання. Потрібна була ще одна довідка з сільради для РЕМу про те, що ми, Крижановські, дійсно проживаємо на території сільради с.Малаївці – склад сім’ї. І знову це виявилося проблемою. Спочатку хотіли вписати всіх проживаючих: батька, маму, нас, сестру. Ледве пояснила, що це непотрібно. Потім були обурення на зразок як ми переоформимо лічильника і т.д. З горем пополам я отримала довідку у секретаря, завірила її в голови, яка ретельно все перечитала і не читаючи ту довідку сама поїхала в РЕМ. Там чоловік, який приймав документи все перечитав, перевірив і запитав: “А ви що не розписані, чи живете на різних прізвищах?” Я здивувалася, чому? Взявши довідку читаю, дружина – Бузика Л.В. (не Крижановська – вказано моє дівоче прізвище). Як кажуть, без коментарів…
Ми в повному шоці приїхали додому і я попросила свого батька, щоб він пішов її переробив, тому що ні сил, ні часу у мене вже не було. Так, батько пішов, але його спілкування з головою і секретарем закінчилося викликом наряду міліції. Протягом часу наряд був на нашому подвір’ї і батька хотіли відвезти у відділок за статтею хуліганство. Тому що він “тикав” голові з секретарем, а вони при такій посаді, що всі мають їх поважати і “викати”. Згодна. Але поважати треба і нас, жителів села. Ну хіба це повага, коли люди змушені по кілька разів їхати до райцентру, бо треба переписати елементарні довідки?
Перед від’їздом чоловіка з відпустки мої колеги, всі працівники Малаївського аграрного ліцею, зібрали кошти – допомогу солдату на дорогу. Я не хотіла брати, мій солдат – мої проблеми, але як сказала мені Олексюк Галина Сергіївна: “Чужих солдатів не буває. Твій солдат це і наш солдат”. Я йшла додому в той день і думала чому люди чужі можливо останнє, але з розумінням віддали, а хтось з довідки робить проблему. Я дуже вдячна всім, всім вчителям, працівникам ліцею за підтримку і моральну, і матеріальну. Дай Боже всім Вам здоров’я. Знаю, що можу до кожного з Вас підійти за допомогою і ніхто ніколи мені не відмовить.
Фінал нашої історії – зіпсовані нерви, даремно витрачений час, фінансові витрати на дорогу, попередження батькові від судді.
Я бажаю всім, щоб ніхто не опинився в такій ситуації. Ви не уявляєте, і дай вам Бог, щоб і не довелося ніколи пояснювати дітям де батько, чому він так надовго від них поїхав, куди і коли повернеться. Дивишся в очі дитячі і мусиш їх обманювати, що тато у відрядженні, що скоро повернеться. Говорю, а у самої душа болить, тому що я також не знаю, коли він повернеться через рік чи можливо і більше. Звичайно, діти не маленькі чують з розмов багато і від цього лише більше закриваються в собі. Багато хто скептично відноситься до учасників бойових дій в зоні АТО. Я знаю, що багато хто вважає, що хлопці пішли туди гроші заробляти, були навіть такі, що в очі казали чоловікові – ти там людей убиваєш. Мушу всім таким “доброзичливцям” сказати, а ви не судіть краще поїдьте самі і відчуйте це на собі.

Л.Крижановська.

LEAVE A RESPONSE