Окнянський ВІСНИК | Офіційний сайт

Районна газета для всіх

Герої нашого часу

Допомагають гумор і доброзичливість

Випускний бал, щасливі обличчя дітей, батьків, численних родичів… Свято прощання з дитинством. І як головний акцент всього дійства – батько одного з випускників, а саме Ігор Петрович Кучер вручає сину Сергію і його товаришу Дмитру Дорошенку (старший брат якого Денис також пройшов випробування АТО) прапор України підписаний бійцями окремої бойової прикордонної комендатури “Котовськ-1”. Тато бажає сину і всім синам, і донькам України миру, а також поважати себе, чесно відстоювати рубежі держави, бути патріотами, не на словах любити і берегти Батьківщину. Зал встає, а двоє юних хлопців, тримаючи прапор, переживають не дитячі емоції. Тепер вони дорослі і від них також залежить бути Україні вільною і заможною країною чи стати на коліна перед ворогом… Ні, такому не бути ніколи.

Цей момент випускного збентежив і мою душу. Прикро, що в найщасливіший день для сім’ї доводиться говорити про війну, а тато на випускний приходить з передової всього на кілька днів, щоб потиснути руку дорослому синові…

IMG_9300Через кілька днів після цієї події Ігор Петрович Кучер був моїм співрозмовником, бо завітав до редакції з депутатом районної ради Ігорем Білим, засновником благодійного фонду “Джерело життя!”.

14 років Ігор Петрович прослужив у прикордонних військах, вийшов на пенсію і вирішив присвятити себе у більшій мірі родині і розбудові підприємництва – власної справи. Дружина Олена, теж, до речі, у минулому військовослужбовець, підтримувала чоловіка і всіляко допомагала. Будували мирні плани на майбутнє, адже двоє синів потребували допомоги батьків…

Війна на сході нашої держави, пробачте, не можу називати її АТО, внесла корективи у життя сім’ї Кучерів. Ігор Петрович, довго не роздумуючи, вирішив піти добровольцем на службу і невдовзі вже проходив підготовку у Котовському прикордонному загоні. Курс “молодого” бійця витримав з честю, допоміг досвід і практичні навики і невдовзі у складі окремої бойової прикордонної комендатури “Котовськ-1” був відправлений на передній край служби – у місто Артемівськ Донецької області.

-Ми несемо службу на блокпостах лінії розмежування, – каже Ігор Петрович. -Щоденно через наш блокпост проходять десятки людей, які йдуть на підконтрольну Україні територію за продуктами і назад. Там, на окупованій території людям дуже важко прожити, небачена дороговизна. Досить часто у кожного до десятка записок з проханням купити найнеобхідніше.

-Настрій у людей 50х50, – каже Ігор Петрович. -Хтось підтримує нас, а хтось навпаки дуже агресивно реагує на українських вояків. Та нам не звикати. Прикордонники вміють працювати з людьми. Дуже часто допомагає гумор, посмішки, доброзичливість. Зовсім нещодавно ми почали помічати певний прогрес до порозуміння…

Щоночі прикордонники бачать сполохи вибухів – ніякого припинення вогню не існує. Ворог гатить по наших позиціях з усіх видів зброї.

До речі, у цьому загоні разом з Ігорем Петровичем проходять службу і інші красноокнянці: В.Чорний, С.Голосний, В.Заянчуковський та інші. Всі служать чесно, добросовісно виконуючи усі поставлені командиром завдання.

-Наш загін розміщується на території одного з заводів, – продовжує розповідь Ігор Петрович. – Все необхідне у нас є. Годують дуже добре. Зброя є. Гріх скаржитися, маємо все необхідне. Допомагають і волонтери, якщо щось є вкрай необхідним привозять або передають. Коли є гостра необхідність командири відпускають своїх підлеглих додому, як мене, наприклад, на випускний. Уже сплановано й планові відпустки.

-Знаю, що дружині Олені тут складніше ніж мені на передовій, – каже Ігор Петрович. Сім’я, господарство, городи, хвора мама… Та вона завжди підтримує мене, а ще вселяє віру у найкраще. Вона все розуміє, все вміє, дарує гарний настрій і ніколи не показує, як їй важко – я їй безмежно вдячний за це. Бо сім’я – то головне. Це те, заради чого ми боронимо нашу країну. Наші сини мають жити і будувати своє майбутнє у мирній державі. Слава Україні!

Саме так завершив свою розповідь про службу Ігор Петрович. Ніби все буденно, звично, а насправді?.. насправді там війна і щодень гинуть найкращі сини України. А тому без пафосу кажу: “Героям слава!”. Ми чекаємо додому вас живими і неушкодженими.

 

В.Бузика.

LEAVE A RESPONSE