«Життя прекрасне!» — вислів у кабінеті лікаря Бориса Аркадійовича Отченаша

«Життя прекрасне!» про це кожному пацієнту нагадує вислів у кабінеті лікаря Бориса Аркадійовича Отченаша

З ювілеєм!

Адміністрація та весь колектив Красноокнянського центру первинної медико-санітарної допомоги щиро вітає зі славним ювілеєм – 60-річчям із дня народження шановного колегу Бориса Аркадійовича Отченаша. Нехай життя завжди буде світлим і радісним, як цей святковий день, а щиросердечні привітання від рідних, друзів та колег додадуть життєвої наснаги у скарбничку вашої щирої та доброї душі. Людська шана хай буде подякою вам за плідну працю, за мудрість, за вміння творити і дарувати людям добро. Від усього серця бажаємо вам, Борисе Аркадійовичу, міцного здоров’я, оптимізму, родинного благополуччя, Божої благодаті на многії і благії літа!

В Божий день цей пречистий, у весняне це свято

Журавлі принесли Вам весну шістдесяту.

Як летіли спішили, натомили крилята,

Та хорошу людину не гріх привітати.

Прилетіли додому, заглядали в віконце,

А господар, як пісня, а господар, як сонце.

Працьовитий і мудрий, і душею багатий,

Він глава у сім’ї , і турботливий тато.

І без нього ніяк, золоті має руки.

Колосяться літа, і ростуть вже онуки…

Тож хай Матінка Божа Вам всяк час помагає,

А незгоди й невдачі Вашу хату минають.

Хай здоров’я і щастя будуть з Вами у змові.

Сонця, неба, достатку і, звичайно, любові!

 

Життя прекрасне, дозволю собі повторити ці слова і я. І не тому, що в мене оптимістичне відношення до нього, а тому, що це дійсно так.

Розмовляємо у одному з кращих кабінетів лікарні під номером 24 з лікарем сімейної медицини, лікарем терапевтом вищої категорії Борисом Аркадійовичем Отченашом «за життя». Намагаюся зосередитися на головному – ставленні лікаря до своєї професії та суто людських якостях. Та щоразу відзначаю, щирі відгуки колег по роботі, які час від часу заходять до кабінету, особливо середнього медперсоналу – жінок, які кажуть про Бориса Аркадійовича просто найкращі слова. Не часто таке почуєш.

-Він кращий з чоловіків, з якими нам доводиться працювати, — кажуть дівчата, і це підтверджує головний лікар ЦПМСД Ольга Андріївна Тимко. – Бо разом з нами у всіх справах і коли треба попрацювати, і коли відпочити. Його кабінет — своєрідна кают-компанія для багатьох працівників районного центру сімейної медицини, де є все – від будь-якого бланка до шурупа, вивертки чи молотка. Якщо у когось з колег лікарів чи медсестер виникає потреба в зразках паперів чи якогось інструмента з господарської частини — йдуть до Бориса Аркадійовича.

Кабінет Бориса Аркадійовича, я б сказала, стилізовано саме під кабінет лікаря сімейної медицини, тут по домашньому затишно і панує атмосфера щирості і відвертості.  Тут же можна завжди випити чаю чи кави і просто кілька хвилин відпочити. А це дуже важливо, коли є місце, де тобі добре та затишно і ти можеш відчути, що життя таки прекрасне.

Відступ перший. Перебуваючи здебільшого в погоні за життєвими благами і в стані постійної депресії, замаскованої ейфорією здійснення бажань, людство втратило відчуття спокою і рівноваги. Принаймні, більшість із нас. Ми перестали споглядати світ, і як результат – розуміти його. Наше життя обмежене рамками догм і правил суспільства, яке затирає нашу індивідуальність і штампує ординарних істот з єдиним світоглядом. І в цьому ніхто не винен окрім нас самих. Ми живемо по інерції, не розуміючи, що це не життя, а існування. Отже, ми існуємо в штампованому світі, де всі такі як „я”, а я – такий як „всі”. І то є добре, але лише до певного часу, бо потім починається етап незгоди. Принаймні, у деяких з нас.

Час непевності, запитань і переосмислення настає завжди. Рано чи пізно, але настає. Одні переглядають свої цінності та прагнення однократно, інші – постійно. Навіщо це робити? – запитаєте ви. Щоб знайти себе і своє місце у світі і бути собою.

Шлях до себе, пошуки своєї дороги у Бориса Аркадійовича тривав лише певний час. Народився в місті Котовську, закінчив там школу і був призваний до армії. Служити довелося санітаром. Відчувши на собі всі «принади» праці медпрацівника, з найнижчого рівня, і не розчарувавшись, почав думати про подальше навчання. Отож після демобілізації вступив до Одеського медуніверситету і цей вибір став єдиновірним, бо потім йому не довелося жалкувати про вибір професії.

Працювати починав в селищі Казанка Миколаївської області. З кожним днем роботи набував досвіду, вирішилось питання з житлом — можна було там залишитися, однак…

Треба зазначити, що Борис Аркадійович, одружився ще будучи студентом, навчаючись на третьому курсі, на красноокнянці Людмилі Миколаївні Краснопольській (познайомилися випадково, у потязі, розійшлися кожен у свою сторону, а потім Борис розшукав дівчину з допомогою друга, який працював у правоохоронних органах). Довелося молодій сім’ї помитарити по квартирах в Одесі, а потім і в Казанкі. Там же народилася їх єдина донечка – Валерія. Провідуючи батьків у Красних Окнах, споглядаючи красноокнянські краєвиди, і життєдайні джерела такі рідні Людмилі, і Борису тут почало подобатися все більше, отож молода сім’я задумалася над питанням переїзду, що невдовзі і зробили. До речі, подружжя Отченашів уже 37 років разом. І хоча існує думка, що дружина їде до чоловіка на його батьківщину, в даному випадку — чоловік поїхав на батьківщину дружини.

-Такий цікавий факт, — каже Борис Аркадійович, — у Казанці – постійний брак питної води, вона була привозною, але її жителі на хворобу нирок не хворіли. У нашому селищі навпаки – води вистачає та вистачає і хвороб пов’язаних з нею.

В 1986 році Борис Аркадійович з сім’єю починає життя в Красних Окнах. Районна лікарня прийняла його у свій колектив лікарем терапевтом. Доводилося працювати і на прийомі, і в стаціонарі, як і нині. Та тоді, в молоді роки, а в лікарні на той час склався дуже гарний колектив, жили не тільки роботою, хоча працювали з повною віддачею і молодечою енергією, а ще весело і цікаво проводили дозвілля. Ну хто не пам’ятає тих КВК, які організовували і проводили медики. Веселі, розумні, творчі, а Борис Аркадійович славився ще й уміння танцювати…

Його професійні здібності завжди затребувані. Особливо в останні роки, коли він став сімейним лікарем.

-За час моєї роботи лікарем терапевтом, — каже Борис Аркадійович, — я побував майже в кожному будинку селища та й в селах також. Доводиться часто виїжджати на виклики.

Такий факт, Борис Аркадійович вміло робить пункції черевної порожнини, так от, десь років 10 -15 тому таких втручань проводилося 10 на рік, а тепер 200 на рік. Надто багато хворих з  ускладненнями. Запущені випадки, коли хворі до останнього залишаються вдома і до лікарів звертаються уже в надскладних ситуаціях, побільшало. Тому багато причин, але одна з основних — це зубожіння людей. Для більшості з них — лікування це розкіш.

На жаль, нам відомі дві медицини: медицина з парадного входу — це білі халати, гарні медсестри, усмішки, а є з чорного — трудові будні, неприємні запахи, стогони хворих, незадоволені родичі, смерті… На жаль, лікарям медицина відома саме такою…

Відступ другий. Життя прекрасне. Але має свої закутки, перебуваючи в яких, людина не завжди бачить їх прекрасними, так як відсутнє цілісне сприйняття реальності. І тільки після проходження більшості закутків, починаєш розуміти дійсність, і перед тобою вимальовуються справжні обриси життя, яке є прекрасним.

-Я оптиміст і стараюся бачити життя прекрасним, не дивлячись на лікарські будні, — каже Борис Аркадійович. – Це моє життєве кредо. Я маю почуватися затишно і комфортно і вдома, і на робочому місці, можливо тому я багато часу приділяю «господарським» питанням. Був такий випадок, кілька років тому, за підсумками роботи адміністрація ЦРЛ нарахувала і виплатила нам премію. Для кожного працюючого то реальна копійка для покращення сімейного бюджету та я додому гроші не поніс, а купив собі крісло в кабінет. Погодьтеся, на роботі ми проводимо надто багато часу тому умови мають бути відповідними.

-А ще мені поталанило з медсестрами, — продовжує розповідь Борис Аркадійович. – У мене вони найкращі і професіонали добрі, до речі, це стосується всього нашого ЦПМСД…

-Та ми не можемо бути інакшими поряд з нашим лікарем, — кажуть Раїса Ярославівна Нікдорій та Марія Миколаївна Клок. – Він душа нашого колективу. І порадить, і поспівчуває, і, що головне, допоможе у скрутну хвилину. А ще він майстер готувати шашлики, і взагалі, організатор свят, коли, звичайно, є на те час.

Всім своїм хворим Борис Аркадійович радить дотримуватися здорового способу життя: рух, відпочинок, харчування. Але без фанатизму. Людина у всьому має знати міру.

Особлива тема нашої розмови з Борисом Аркадійовичем це онуки – Даня і Варвара. От про них він готовий говорити без зупину. То його особлива радість і гордість.

-Даня наш з чотирьох років читає енциклопедії, — каже Борис Аркадійович, — знає безліч цікавих фактів про тварин і природу взагалі. Любить читати і нині, йому 11 років, а ще залюбки вчиться і радує нас своїми успіхами. Варвара… один позитив. У свої півтора рочки така щебетуха. — Вважаю, наші діти, онуки розумніші за нас — прогресивніші, комунікабельніші, більше бачать і помічають, і від них багато чому можна навчитися. Правду кажуть, що ми не володіємо нашими дітьми. Не треба їх прив’язувати до себе і занадто опікуватися. Не треба бути егоїстами. Кожен має право на власне життя. А ми маємо їх підтримати у тому віці, в якому вони зараз є. Щоб робили те, чого самі хочуть, а не що їм нав’язують батьки чи друзі. Щоб мали кожен свою ціль у житті і знали, що усі труднощі можна побороти — було б бажання. А батьки зроблять усе, аби підтримати своїх дітей. Молодь наша розумна і може досягти поставленої мети.

У Бориса Аркадійовича дуже гучне і славне прізвище — Отченаш. Почувши його, багато хто робить квадратні очі, хоча слово це, здавалося б, з нами щодня. Бо ж головна молитва християн – Отченаш.

До речі, Отченаш, типове для Січі прізвище, яким „нагороджували” поповичів, розстрижених попів або просто удавано набожних товаришів. А які слова краще підійшли б для цього, як не перші слова із найвідомішої молитви?

Напевне прізвище відобразилося на характері його власника, адже всі запевняли мене, що працювати з Борисом Аркадійовичем одне задоволення без суєти і псування нервів. На сьогодні він та його родина єдині носії цього прізвища в районі, на жаль, продовження не матиме.

25 березня Борису Аркадійовичу Отченашу виповнюється шістдесят років. До свого віку він ставиться спокійно, з посмішкою.

-Я ще молодий, — каже Борис Аркадійович. – Буду реалізовувати себе далі. Я цілком щасливий. Я живу повноцінним, сповненим глибокого змісту життям, маю гарну родину, роботу, приємне коло спілкування. У мене немає згаяного часу, я завжди витрачаю його на щось корисне.

Відступ третій, останній. Життя прагне пошуків. Воно чекає на вас, адже не пізнати його – значить не пізнати прекрасне, не пізнати себе. У житті важливо бути оптимістом. Але на світ треба дивитися реально. Значно важливіше дарувати оточуючим хороший настрій і не звертати уваги на невдачі. Бо вони тимчасові. Життя, за будь-яких обставин, продовжується. Треба думати про майбутнє.

Тож побажаємо Борису Аркадійовичу удачі у здійсненні всіх бажань і щасливого життя!

В.Бузика.

P.S. Редакція газети «Красноокнянський вісник» започатковує нову рубрику «На ваше прохання», матеріали для якої формуватимуться з ваших, наші читачі, пропозицій — колективних і індивідуальних. Героїв для газетного матеріалу під цією рубрикою обираєте і пропонуєте ви, а ми, редакція, їх готуємо.