Окнянський ВІСНИК | Офіційний сайт

Районна газета для всіх

Герої нашого часу

Життя це рух і позитив

До родини Гармадських Костянтина Андрійовича та Любові Іванівни  ми потрапили майже випадково. Анатолій Іванович Кожухар, керуючий Красноокнянським відділенням «Ощадбанк», нещодавно проговорив, що в його друзів з Новосамарки 23 грудня ювілей – 60 років подружнього життя. Довелося напроситися за його супроводом в гості, адже таку дату в житті однієї родини пропустити не могли.

Відразу зазначу – тиждень розпочався вдало. Такого позитиву, щирих емоцій і людського тепла у наш час зустрінеш не часто. На жаль, чисті і щирі стосунки скоріш виключення з правил аніж правила. Кажуть світ змінився, і він таки змінився, але основні зміни – з нами людьми, які здебільшого збайдужіли, закрилися в своїх домівках, обмежили спілкування і буркотять на самоті. Познайомившись з родиною Гармадських уявити їх самотніми і покинутими не можливо, бо тут завше гості – друзі, знайомі і незнайомі також, а що головне – тут родина справжній скарб. А скарбничі вони – Костянтин Андрійович та Любов Іванівна.

Їх знайомство відбулося в далекі повоєнні роки, коли переселенців з Волині на станції Чубівка зустрічав кінний обоз з села Чапаєве, що поблизу Новосамарки. Він хлопчина з Волині разом з батьками та 4 сестрами, а також десятком інших сімей роздивлявся навкруг, порівнюючи рідні місця з невідомою Одещиною. І раптом побачив дівчину, яка з подругами проходжалася серед переселенців.

-Оця буде моєю нареченою, – сказав Костя, – показуючи на Любу.

Вона також запримітила видного парубка, і вправно керуючи підводою все поглядала на нього аж поки не доїхали до її рідного села. Родина Гармадських поселилася в Чапаєвому, а відтак бачитися доводилося часто. Зустріч до зустрічі, слово до слова і ось студеного дня 23 грудня 1953 року, нікому нічого не кажучи, по глибокому снігу пішли Костя і Люба в Маяки розписуватися. Вирішили зробити це таємно аби батьки не ставили зайвих питань. Розписавшись, прийшли додому до Люби. Так і почалося їх подружнє життя.

Життя… Скільки довелося напрацюватися, пережити складностей, натерпітися болю фізичного і душевного. І сльози були не раз, але щастя значно більше. Коли Костянтин Андрійович розповідав про життя посмішка не сходила з його обличчя. Любов Іванівна також посміхалася і тільки зрідка щось уточнювала, бо чоловік хотів розповісти все сам.

Навіть про те, як вагітна первенцем дружина очолювала бригаду теслярів при будівництві МТС в Красних Окнах, як вправно вона володіла рубанком, як очолювала бригаду буряківниць уже в Новосамарці, навіть як співала в хор-ланці і їздила з виступами до Одеси.

-Нароблялася дуже важко, – встигає сказати Любов Іванівна, – а вдома будівництво, діти. Та все ж, вечорами бігала на репетиції – співала.

Співала вона в перерві від роботи, бо її старанності, професіоналізму, відданості справі треба ще повчитися – за свою сумлінну роботу Любов Іванівна нагороджена Орденом Червоного Прапора та Орденом Леніна, численними медалями. А коли подружжя розклало свої нагороди на скатертині то стало зрозуміло – працювати вони вміли і могли.

Костянтин Андрійович більшість свого життя віддав будівництву. Такий факт: у Новосамарці 60 житлових будинків збудованих ним і радують господарів. Більшість господарських обєктів села також побудовано ним. Та і в Красних Окнах чимало об’єктів побудовано Гармадським. Одного року, коли будівництво було на висоті Костянтин Андрійович здав у Новосамарці 20 будинків.

-Був я своїм навіть серед грузинів, – згадує Костянтин Андрійович. – Колгосп ім.Жданова орендував риболовецьку артіль у Грузії. Наймані рибаки ловили рибу, обробляти її і продавали, звичайно, частину відправляли в Новосамарку (йшла на корм птиці і худобі). Було таке, що в один рік колгосп отримав 75 відсотків прибутку саме від риболовлі. Це при тому, що в основі господарства було рослинництво і тваринництво. Саме тоді в селі почали будувати дороги. Нині повірити важко, на півночі Одещини, майже в степовій зоні, далеко від моря – прибуток від риболовлі в Грузії…

-А працювала артіль під моїм керівництвом, – гордо каже Костянтин Андрійович.

Разом зі мною розповідь слухає вся родина. Більшість почутого їм добре відома, бо тому були свідками. Доповнюючи старших у сім’ї, молодші розповідають про свої враження і стільки гордості в тих розповідях, стільки радості і запалу. Бо їх батьки, а відтак і дідусь з бабусею то справді, їх найбільший і найвпливовіший життєвий авторитет. І від того стає ще приємніше за родину.

Гармадські виховали двох синів Василя і Костянтина і отримали двох доньок-невісток.

-Це мої донечки, правда, донечки, – каже Любов Іванівна. – І в онуків дружини дуже гарні. Вони ніби всі наші, хоча так і є, бо вони ж Гармадські.

Напрочуд тепло і щиро молодше покоління Гармадських відзиваються про Любов Іванівну і Костянтина Андрійовича. І зізнаються їм в неосяжній любові і повазі, дякуючи за життя та життєві гаразди.

Від почутого, побаченого у Гармадських стало по особливому тепло і затишно, а ще неприродньо світло хмурого дня. Бо люди вони  світлі, як вогники зігрівають і шлях освічують. І так хороше на душі від того. Я вкотре кажу, які люди у нас гарні, які мудрі, які терплячі, які хлібосольні. Їхній досвід, нам приклад, а духом вони молодші за нас.

Який тут може бути секрет подружнього життя – любов, звичайно. Вони й нині ніжно і уважно дивляться один на одного з особливими іскорками в очах ніби щось особливе знають… А таки знають. Вони прожили життя в любові, і дітей народили та виховали в любові, і онуків навчили любові, а тепер правнуків огортають особливою любовю. Бо знають що це таке не на словах, а з життя. З душі і серця.

Редакція газети “Красноокнянський вісник” приєднується до побажань ювілярам і бажає попри все руху вперед, адже за словами Костянтина Андрійовича саме рух підтримує життя. Нехай вас не підводить здоров’я, а енергія добра і позитиву підбадьорює щоднини. Живіть довго на радість своїм рідним – ви гідні того. А ще, з Новим роком та Різдвом Христовим.

В.Бузика.

LEAVE A RESPONSE