Окнянський ВІСНИК | Офіційний сайт

Районна газета для всіх

Герої нашого часу Окнянщина

Любіть Україну і українське

Свято 8 Березня цілком присвячене самій прекрасній половині нашого суспільства. Його популярність наростає і зміцнюється вже більше ста років. Історія появи міжнародного жіночого дня проста і зрозуміла – це була спроба відновити спотворену століттями справедливість по відношенню до жіночої статі. Роки йдуть, часи змінюються, роль жінки у суспільстві теж змінюється, але на думку багатьох, все ж залишається другорядною по відношенню до чоловічої статі.

Ми звикли говорити, що жінки – це слабка стать. Так, можливо фізично вони слабші за чоловіків, проте в інших аспектах слабкість в фізіології жінки знайти важче.

В сучасній Україні, особливо в нинішні часи, коли ми є свідками кривавих війн, учасниками, яких переважно є чоловіки, роль жінки стає ще вагомішою. На жаль, нам частіше приходиться говорити не про її красу і чарівність, а про страждання, терпіння і розраду. Останні події і факти так чи інакше впливають на людей. На жінку тим більше. Багато жінок хвилюються, коли оголошують чергову хвилю мобілізації. Багато жінок залишилися вдовами, а діти сиротами. Це трагедія. Багато матерів оплакують, багато матерів хвилюються, тому цьогорічне головне свято березня буде скоріше сумним, ніж веселим.

Приводів для привітання жінки теплими і лагідними словами, а також подарунками і квітами є маса. Для цього не обов’язково чекати свята 8 Березня, адже є багато інших свят, подібного характеру – це і День ангела, і День матері, і будь-який інший день, варто тільки захотіти. Це не мої слова, їх сказав Паламарчук Олександр Олександрович із села Новосамарка, про дружину і доньку якого зараз і піде мова.

Паламарчук Альона Вікторівна народилася в сім’ї педагогів, людей освічених та інтелігентних. Мати, Людмила Іванівна, працювала вчителем української мови і літератури. Батько, Віктор Спиридонович, викладав історію, був директором школи. З самого дитинства педагогіка вливалася в свідомість маленької дівчинки бурхливими потоками. Любов до української мови і літератури росла разом з Альоною, згодом, зайнявши пріоритетне місце у свідомості жінки, зіграла велику роль у вихованні доньки Наталі.

– Я чітко пам’ятаю, як раніше ходила з батьком до школи і вона здавалася мені неймовірно великою, – розповідає Альона Вікторівна. – Я дуже люблю літературу, зокрема українську. Те, що чула в школі саме від матері про мову і літературу, мабуть спонукало мене до вчительської долі.Паламарчук Альона Вікторівна

– Батько, як історик, викладав мені до 8 класу, – продовжує Альона Вікторівна. – Багато речей, про які не можна було говорити в школі, він розповідав вдома. Це і про голодомор, і про репресії. Плюс до цього, він був ветераном, а тому і свідком війни. Потрібно було вміло розповідати про ці події на уроках, бути обережним у висновках. То були часи, коли не можна було вільно говорити.

Дуже символічно сьогодні говорити про жінку не тільки як про педагога в школі, але і як наставника в житті, адже вона мати і дружина, яка так чи інакше впливає на своїх дітей і чоловіка. Несе велику відповідальність за свою роль.

– Хочеться не як вчитель, а як мати передати своїй дитині, аби вона любила те, де вона живе, не соромлячись, – задумливо продовжує жінка. – Тому що багато дітей, які їдуть до Одеси на навчання, соромляться розмовляти українською мовою. Говорять, що з них будуть сміятись, бо вони з села. Я їм кажу, що сміятись з вас будуть, якщо ви будете розмовляти суржиком. А з української мови ніхто сміятись не буде.

– Я впевнена, що моя донька дуже любить мову і літературу. Вона не соромиться цією мовою розмовляти, де б вона не була. За потреби легко може перейти на російську.

– Дуже хочеться щоб і моя дитина, і діти нинішнього покоління усвідомили, що їм жити у цій державі, будувати її нову модель. На жаль, вони є свідками всіх подій, які відбуваються в нашій державі останнім часом. Вони мають змогу не просто бути свідками, а мати свою думку на основі того, що у них є певні знання. Вони мають навчитися відстоювати свою громадянську позицію і права простих людей.

Альона Вікторівна переконана, що молоде українське покоління вже знає деякі факти, про які не знають їхні батьки. Їй хочеться, щоб знання в першу чергу спонукали до мислення, до того, щоб не соромилися, щоб відстоювали свої ідеали і переконання, щоб були правдивими. Цього вона хоче не тільки як вчитель, а як і мати.

Багато з останніх свят пройшли без її участі в колективі. 8 березня вона теж не зможе святкувати. Так сталося, що чоловік з квітня місяця минулого року мобілізований, охороняє кордони нашої держави. Тому родина нині знаходиться в стані постійної тривоги, адже в державі неспокійно. Олександр Олександрович теж за фахом вчитель, але зараз виконує свій громадянський обов’язок, служить державі і українському народу.

– Свято 8 Березня не особливо культивувалося в нашій родині, – уточнює Альона Вікторівна. – Так, ми, при можливості, відзначали дане свято. Звичайно, приємно чути привітання з боку сильної статі, але на особливому місці ми його не розглядали. За традицією ходимо вітати своїх матерів, при можливості даруємо квіти.

Напевно більшість людей знають, що книга – це джерело життя. З них ми беремо знання, життєвий досвід, збагачуємося духовно. Книга робить нас особистостями. Іноді читання спонукає до письма. Показує шляхи самореалізації і самоствердження. Людина наповнює свій словарний запас і проявляє схильність викладання своїх думок на папір.

Приблизно в такий же спосіб, успадкувавши від матері любов до літератури, знаходить в собі схильність до письма донька Альони Вікторівни – Наталя, яка зараз навчається на четвертому курсі факультету журналістики.

– Наталка сама обрала професію журналіста, – із захопленням розповідає про доньку мати. – Схильність до цієї професії вона проявляла ще у віці 9-12 років. До цього вона дійшла через літературу, адже дуже багато читала. Причому багато читала літератури поза програмою. Ми виписували їй книги, дещо вона знаходила в інтернеті.

– Писати вона пробувала ще в школі, але твори не показувала. Ми випадково з чоловіком побачили деякі її роботи вдома. Вона їх не ховала від нас, а просто не показувала. Її шкільні твори я читала, оскільки викладала їй ці предмети. Перші зародки схильності доньки до написання творів я помітила, порівнюючи її роботи з творами інших учнів. В її роботах одразу помічались результати читання додаткової літератури. Характерними відмінностями відзначалися гостре відчуття справедливості і слід внутрішнього переживання в написаному. Наприклад, коли ми вивчали Шевченка, вона настільки перейнялася темою і вивченням додаткового матеріалу що написала вірш, де були рядки про те, що ми вшановуємо, але не до кінця усвідомлюємо що саме.

Взагалі ж Наталя полюбляє відвідувати культурні заходи. Це театр, кіно, виставки. Часто на свої заходи їх, студентів, запрошують відомі зірки, журналісти, політики. Такі заходи ніколи не проходять без її участі, навіть якщо це коштує грошей. Пріоритетом дівчини є ті культурні заходи, з яких вона може для себе щось взяти в плані знання та навичок.

Хоч Наталя ще студентка, проте вона вже випробовує свої сили, показуючи свої роботи на сторінках газет та інтернет-видань. Ось одна з її робіт, присвячена саме дню 8 Березня.

 

Після вручення канонічних подарунків камені з гуркотом падають із чоловічих душ: хух, відстрілялися, тепер культурна програма з солодким так званим шампанським і з магазинними тортами. Возрадуйтеся, жіночки, вас не оминула увага сильної половини.

Ірена Карпа: «Клара Цеткін, целофан і Індія»

Гендерний аспект абсурду

Ми вперто не хочемо бачити жодних ідеологічних підоснов у традиційних святах. Все дуже логічно і просто: ми тут для радості, а свято – зайвий привід, аби нам її побажали/подарували. І все тут. І цілком достатньо. Це стосується не лише світських свят, а й релігійних. Часом дивишся на Великодневу пиятику (процвітає така традиція в південних провінціях України), і мимоволі усвідомлюєш себе атеїстом, богохульником і т. д. Навіть шкода такої богомольної завзятості. Ви бачили церковний календар? Там що не день – то свято. Це ж ніякої печінки не стане на таку релігійність.

Щось подібне лізе в голову і 8 Березня. Особливо, коли настає той незручний момент покладання квітів, і ти мусиш щось сказати. Кажу традиційне «зі святом», щиро не розуміючи кого і чому вітаю. Кажу ввічливе «спасибі», не осягаючи причин такої честі. Але приємно.

1910 року Клара Цеткін на Міжнародній конференції жінок-соціалісток запропонувала таке свято – Міжнародний жіночий день. Щоправда, це був заклик до жінок боротися за рівноправ’я із чоловіками. День солідарності працюючих жінок, свято фемінізму. В сучасній традиції – збір урожаю цукерко-букетно-парфумних виробів чоловіками і урочисте покладання всього цього добра особам жіночої статі. Яка там вже рівноправність, коли тисячі жінок реально вичікують презентів просто за те, що вищезгаданий Боженько зробив її дівчинкою, а не хлопчиком, або просто за свій набір хромосом. Парадокс: ми кажемо, що нічим не гірші за чоловіків, а почасти наголошуємо і на перевагах, але щиро переконані, що чоловіки апріорі зобов’язані робити нам знижку, бо слабка ж стать, як-не-як. Це називається «забезпечте всі умови, я йду боротися з несправедливістю!» Рівноправність – вона на те і рівноправність, щоб ніхто не міг спекулювати.

Інша справа, що жінка таки є носієм дуже важливої місії – народження дітей. Вагітність – процес довгий, болючий, важкий як фізично, так і морально. Тут згодна – за такі тортури жінкам хоч пам’ятники став. Правда, яким тут боком солідарність працюючих не зрозуміло… День матері на те й придумали, щоб їм воздалось за жахи фізичні і напруження психологічне.

Але широка постсовкова душа не знає обмежень ні в радості, ні в горі – якщо є можливість привітати всіх і зразу, то треба нею скористатися. А потім – ще раз, а далі – ще щось придумаєм… Натомість обмежень зазнав кругозір… Адже підіймати такий шум навколо свята, яке по суті втратило своє першопочаткове значення і звелося до примітивного ритуалу, відзначати неіснуючі ідеали – прерогатива совкового абсурду.

Наталя Паламарчук.

Розповідає Наталя Паламарчук:Паламарчук Наталя

– Так склалося історично, що роль жінки дещо більша ніж чоловіча. Роль чоловіка з самого початку вже прописана, а жінка, з плином часів, змінювала свої ролі. Сучасна жінка повинна постійно самовдосконалюватися. Якщо колись обов’язком чоловіка була робота, а жінки – сім’я, то сьогодні все змінилось. Якщо жінка займається лише роботою, або лише сім’єю, вона є неповноцінною. Жінка повинна вміти все, тим більше, що аспектів для самореалізації у неї є більше, ніж у чоловіка.

– Від своє матері я намагаюся взяти все найкраще, оскільки вибір у мене не малий. Наприклад, терпеливість. Коли потрібно вона може бути м’якою, може бути відповідальною. Для мене це приклад справжньої жінки. Вона постійно самовдосконалюється, займається собою, гарно виглядає. Займаючись сім’єю, вона встигає розвиватись як інтелектуально, так і морально.

Наталя полюбляє проявляти себе в жанрі нарису, ессе і віршів, здебільшого філософську лірику.

***

Міріади салютів нервових клітин

Кровоносних судин вибухають і гаснуть.

Ти сама. Не своя. Зате він не один.

Цілуй свідка свого емоційного спазму.

 

Повні ванна та очі морської води.

Злущуй сіль своїх сліз із його підборіддя.

Ти сама. Не своя. І так буде завжди.

Ти нікому… нічого… не пізно…

 

Просто січень своїм шорстким язиком

Проникає в гаряче підшкір’я.

Привітай одинокість байдужим кивком

І чатуй у життя на задвір’ї.

 

Людина, як «Істота розумна – Homo sapiens», прийшла на землю, щоб працювати, будувати, примножувати. Її поклик – творити. В будь-якій професії ми повинні проявляти творчість. Але творчість проявляється лише у вільній свідомості, у незалежному людському середовищі. Поставлена у тісні моральні і матеріальні рамки людина не зможе вільно мислити, відповідно втратить схильність розвиватись.

На прикладі матері і доньки ми бачимо тісний зв’язок між поколіннями, важливість минулих досягнень на здобуття нових. Мати передала свою любов до літератури, зокрема української, своїй донці. Наталя знайшла в собі необхідність писати, полюбила слово, оволоділа ним. У підсумку, вона отримує від управління словами задоволення, адже з них складаються речення, з речень абзаци і твори. Це дозволяє людині висловлювати свої думки, окреслювати позиції, відстоювати справедливість…

З 8 Березня, дорогі жінки! Любіть Україну і українське!

В.Воробєй.

 

LEAVE A RESPONSE