Паралелі: Володимир Ленін і Володимир Путін

На сторінках “Красноокнянського вісника” ведеться полеміка про актуальний момент сьогодення: чи варто нам увіковічнювати, мяко кажучи, не зовсім приємні памятники минулого. Свої думки висловлюють наші земляки: різних вікових поколінь, професійних занять, політичних спрямувань. І у кожного своя точка зору. Це добре. Бо, згадаймо філософський постулат: у спорі народжується істина.

Автору цих рядків теж хотілося б, на свій погляд, дати відповідь на питання: а чи варто сьогодні так беззастережно і віддано любити Леніна? І щоб це зробити, давайте проведемо паралель біографії двох Володимирів: Леніна і Путіна. Важливі етапи життя цих постатей разюче схожі.

Обидва порівнювані історичні особи розпочинали свій злет у політиці в результаті випадкових знайомств. Ленін, без особливих грошей, виїжджає в еміграцію. Хтось з попутних знайомих у потязі розповідає про багату вдову Олександру Камикову з Санкт-Петербурга. Вона була помітною особою в русі народників 90-х років позаминулого століття. Молодий і симпатичний революціонер Ульянов припиняє свою подорож у Європу, виходить на станції Дно і прямує до столиці. Там його представляють заможній Камиковій. Олександрі Михайлівні сподобався молодий революціонер. У якій формі велося їх спілкування з Леніним історія замовчує. Але відомо, що до Європи той поїхав з валізою грошей.

З абсолютного нуля починав свою цивільну карєру і відставний підполковник КДБ Володимир Путін. Після падіння Берлінської стіни він повертається в Росію. І у спогадах того періоду зазначає, що була у нього мрія: привезти з Європи не нове авто і таксувати у тодішньому Ленінграді. Все змінила зустріч з Анатолієм Собчаком. Як Путін знайшов стежку до серця тодішнього мера Ленінграда, ніхто не знає. Але після цього у ВВП почався стрімкий злет до російського політичного Олімпу.

Думаю, це не випадковість, що Ленін і Путін починали свій шлях до влади на берегах Неви. Це певна історична визначеність. Саме там у Леніна зявилося перше публічне визначення терору як дієвого засобу революційної боротьби. Це він сказав про народовольця Петра Струве, що того треба вбити, бо він не схвалює дії терористів. І тут же паралель з Путіним: памятаєте його жаргон про те, що незгідних треба мочити (знищувати) в сортирах.

Дуже співпадають терористичні погляди Володимира Ілліча і Володимира Володимировича щодо України. Варто було очолити в кінці 1917 року визвольний процес в Україні Центральній Раді, як Ленін заявляє про неможливість самостійного розвитку цього краю. Тільки в союзі з Росією Україна можлива. І як аргумент посилає на береги Дніпра каральний загін Муравйова. Добре озброєні росіяни не зупинялися ні перед чим, виконуючи директиву Леніна. Це вони безжально розстріляли під Крутами беззахисних школярів і студентів.

Подібно діє сьогодні послідовник Леніна Володимир Путін щодо України. Варто було нашому суспільству визначитися з європейським напрямком свого розвитку, як відразу Москва дала старт загарбанням і тероризму. Спочатку Крим, а потім Донбас. І при цьому робляться цинічні заяви. Мовляв, війна на південному Сході – ц справа суто українська. Натомість посилаються сотні танків, бетеерів, тисячі спецназівців, величезна кількість боєприпасів. Мета одна – провчити аж занадто самостійну Україну, створити на її південному сході маріонеткову т.з. Новоросію.

Паралелей з життя Леніна і Путіна можна виводити дуже багато. Ну, наприклад, візьмемо тему їх Європейського оточення. В Ілліча воно в генологічних коренях: його дід по материнській лінії мав прізвище Бланк і був вихідцем з сімї житомирських євреїв. При народженні його нарекли Ізраїль (Ізя), але згодом батько дав православне імя Олександр. Свій світогляду Ульянов розвивав на основі економічної філософії трірського єврея Карла Маркса. Та й перелік прізвищ близького оточення соратників по революційній боротьбі Володимира Ілліча: Арманд, Люксембург, Цеткін, Дзержинський сам по собі свідчить про далеко не славянські основи марксистсько-ленінського вчення про побудову примарного комунізму.

Першою наполегливою вчителькою Путіна теж була єврейка. Вчила вона його… німецькій мові. Тій, якою він хизується і понині. Саме завдяки урокам Ніни Мойсеївни Юдицької, яка сьогодні ще жива і мешкає в Ізраїлі, зумів потрапити в колишню КДБ і вислужитися до звання підполковника. А після залишення берегів Неви і переїзду до Москви Путін оточує себе теж вихідцями далеко не з славянських сімей – Романа Абрамовича, Віктора Вексельберга, Бориса Березовського. Ніякого семітизму тут немає. Був холоднокровний кадебістський розрахунок: щоб досягти найвищих сходинок політичного і владного Олімпу, потрібні були мільярди доларів. Для підкупів, підкупів, підкупів…

Розглянемо ще одну тезу паралельності двох історичних осіб. У певного кола людей існує думка про бідний спосіб життя Леніна. Це далеко не так. Почитайте спогади Горького про його зустріч в Ульяновим на острові Капрі. Там бідністю і не пахне: вина французькі, закуски італійські… Великі кошти витрачалися на щоденне харчування, оренду службових приміщень, житла, пересування з міста у місто, з держави у державу. Сьогодні вже незаперечним фактом є те, що революція 1917 року теж не робилася голіруч. У так званому “запломбованому” вагоні Ленін разом з близьким оточенням привіз… 40 мільйонів золотих німецьких марок. Це було небачене багатство тих часів.

Геть зовсім небідним є і сьогоднішній політичний лідер Росії. За оцінками авторитетних фінансових аналітиків В.Путін – один з найзаможніших президентів світу.

У всьому схожі два Володимири і в такій лоскотливій темі як подружнє життя. Ми звикли до твердження, що вірним соратником і дружиною Леніна була Надія Крупська. Так стверджує, у всякому випадку, комуністична історична думка. Так, але не так. Дослідники життя Ілліча сьогодні стверджують, що він був без тями від свого спілкування з Іннесою Арманд, з якою вперше зустрівся в 1909 році в Парижі. І з тих пір їх шляхи не розходилися. Вже в 1911 році Ленін пише Арманд, що зненавидів революційні справи, бо вони часто призводять до розлук з нею. Французький соціаліст Шарль Рапопорт пише про всепоглинаючу увагу Ульянова до цієї жінки: “Він ніколи не спускав своїх монгольських очей з цієї маленької француженки.” А вона у відповідь кожен свій лист починала із звернення “дорогий мій”, а закінчувала “Міцно тебе цілую. Твоя Іннеса.”

Кохання Леніна і Арманд тривало одинадцять років. Перервалося воно восени 1920-го. Арманд, перебуваючи на Кавказі, захворіла холерою і вмирає. Поховали її в Кремлівській стіні між американським журналістом Джоном Рідом і педіатром Іваном Русаковим. Присутні на процесії були вражені виглядом Леніна: вперше він відверто плакав. Олександра Колонтай згадує: “Горе стисло Ілліча. Здавалося, що ось-ось він знепритомніє. Плачучи, він заявляє: “Моя пісенька проспівана”.

Колонтай вважає, що смерть І.Арманд пришвидшила кончину самого Леніна: він безмежно кохав Іннесу і не зміг перенести її втрату. Останнім заповітом Ілліча було бажання привести дітей Арманд з Парижу. Крупська його виконує. Більше того, вона виховує всіх пятьох дітей аж до самої смерті в 1935 році.

У лютому 1924 року, через місяць після смерті Леніна, саме Крупська пропонує поховати рештки Леніна разом з прахом Арманд. Це було посмертним визнанням їх любові. Але Сталін пропозицію відхилив, назвавши її дурницею.

Теплотою і увагою не наділяв свою вже колишню дружину і Володимир Путін. Про це вона згадує так: “Все життя мене випробовував. Було відчуття, що він весь час спостерігає за мною. Створювались ситуації, щоб я не могла ні на мить розслабитися. Навіть імені першої дочки не могла вибрати самостійно. Так хотілося назвати її Наташею. “Ні. Буде Маша!” – категорично відрізав Путін, щоб поставити молоду маму на належне їй місце.

Співслуживці Путіна по НДР згадують 1986 рік. З сімєю вони мешкали на шостому поверсі. У Людмили Путіної – однорічна донька, а вона вагітна на сьомому місяця Катериною. Сусіди жодного разу не бачили, щоб він допоміг дружині піднести не легкі продуктові сумки. “У мене є важливі справи, – заявляє майор КДБ.

Широкому колу громадськості достеменно невідома доля Людмили Путіної. Ходять чутки, що вона перебуває в жіночому монастирі села Єлізарово, що під Псковом. Можливо, це правда. Бо в згаданому обєкті виконано ремонт на кілька мільйонів доларів. До нього прокладено дорогу, досі небачену в глибинці Росії. Всі роботи виконувалися під особистим контролем губернатора Псковщини.

Ще у квітні 2008 року газета “Московський кореспондент” написала про наближення розлучення Володимира і Людмили Путіних. Що він збирається одружуватись на Аліні Кабаєвій, молодшій за президента на 30 років. Для москвичів публікація не стала новиною. А незабаром “Московський кореспондент” закрили. Це була кара за першу спробу показати приватне життя Путіна. Подальші ж події стовідсотково підтвердили припущення журналістів.

Читач може здивовано запитати: при чому тут означені паралелі до теми дискусії на сторінках “Красноокнянського вісника”. Дам відповідь. Те, що робив Ленін після Жовтневої революції по відношенню до України, майже через століття продовжує Путін. Це знищення незалежності. Тож було б дивним, якби виникла ідея ставити памятник автору сучасного загарбання наших земель.

З точки зору поміркованої частини старшого покоління скажу, що можливо нехай би стояв памятник Леніну. Мені особисто він не допомагав, але й не заважав. Невпинний час розставить всі крапки над і.

Колись ми побажали де слід і де не слід понастановлювати памятників Леніну. Теперішнє покоління вважає ті дії дурницею. Така діалектика життя. Раніше руйнували церкви і породжували памятники авторам тих руйнацій. Тепер прийшов час будувати церкви і зносити непотрібні статуї.

Микола Ізбаш, пенсіонер.

Залишити відповідь