Трактор механізм складний…

Трактор механізм складний…

Такими словами розпочинала заняття на курсах трактористів, що діяли при райсільгосптехніці кілька десятиліть поспіль Тетяна Антонівна ДогаIMG_3544а

Складно порахувати всі різновиди техніки, які люди створюють собі в допомогу. Без наших металевих помічників нині ніяк не обійтися, адже природою людині не дано стільки сили, щоб виконувати всю ту роботу, яку ми змушені робити. Однією з корисних машин можна назвати трактор.

Довідка. Перший трактор був придуманий на паровому двигуні і виготовлений у Великобританії в середині XIX століття. Тоді ж з’явилися і перші трактористи. Більш досконалу модель з двигуном внутрішнього згоряння побудували американці в кінці того ж століття і використовувалися вони тільки в сільському господарстві. Менш масивні машини стали виробляти вже на початку ХХ століття. В цей час і набула поширення професія тракториста. Ці люди працювали вже не тільки в полі, а й на будівництві, фронті. Перші трактори були звичайними тягачами, не маючи спеціальних робочих частин у вигляді відвалу, ковша, відбійного молота і тих механізмів, які встановлюються на сучасних моделях.

У нашій країні з 1911 року для полегшення сільськогосподарської праці почали застосовувати трактор. З появою цієї техніки виникає нова, раніше невідома професія – тракториста сільськогосподарського виробництва. Поступово ця професія стає масовою. На той час належне виконання професійних обов’язків вимагало від тракториста значних фізичних зусиль.

У кожному селі району, чоловіки, які мали або мають справу з тракторами і механізмами сільськогосподарського виробництва добре знають Тетяну Антонівну Догу. Вона навчала їх механізації, керуючи підготовкою механізаторських кадрів. Своєю роботою вона жила і виконувала сумлінно і з добрим настроєм.

Народилася Тетяна Антонівна 9 квітня 1935 року в селищі Красні Окни. Була єдиною донькою у матері Євдокії Іванівни Євтуховської. Батька, уродженця села Малаївці – Олійніченко Антона Яковича, пам’ятає погано. З початком війни він був на фронті і загинув ще в 1941 році поблизу Дебальцевого на сході України. Має сестру по батькові – Ганну Антонівну, яка нині проживає в Тирасполі.Дога Тетяна Антонівна

До школи Тетяна пішла після звільнення селища від німецько-румунських окупантів в 1944 році. Хоча перед тим закінчила 2 класи румунської школи (після того як малолітню дівчинку поставили на коліна на мілкі цвяхи) ходити далі до школи відмовилася. У цій румунській школі були сурові правила і дисципліна, дітей били і принижували. Крім азів з математики, румунської мови вчили й слово Боже – священник навчав молитов румунською. До сьогодні Тетяна Антонівна їх пам’ятає…

Дитинство Тетяни, як і її ровесників (війна, голод, розруха) щасливим назвати важко. Та їй вдалося вижити, а це вже щастя.

-Голод 1946-1947 років змусив нас з мамою виживати на грані життя і смерті, – каже Тетяна Антонівна. – Мама тяжко працювала, щоб заробити на харчі (кілька чорних коржиків), які раз на день ми їли. Часи то були не просто складні, а страшні. Люди сходили з розуму, не маючи змоги прокормитися, доходило навіть до канібалізму. Це таки правда, була в селищі родина, де мати одного з трьох дітей, дійшовши до відчаю з’їла одного з малят. Про це тоді всі говорили. Я так налякалася, що якось ввечері запитала маму: “Мамо, а ти мене не з’їсиш…”. -Голод то надзвичайно страшно, – продовжує Тетяна Антонівна. – Було і у нас, коли в хаті не крихти, взагалі нічого їстівного. Тоді мама чисто вимивши єдині постоли, в яких ходила на роботу, зварила їх. Відтак, ми поїли гарячого. А вранці на роботу “взула” кілька тряпок на ноги та й пішла. А потім у нас розтелилася корова, молоко якої нас і врятувало.

-Якось одна з подруг мами підговорила її поїхати в Західну Україну за харчами. Прибувши на місце, на окраїні одного з сіл, подруга порадила мамі йти й просити харчі, на що мама навідріз відмовилася – просити не буду – вона була переконана, що продукти можна буде заробити. Отож додому повернулася ні з чим. “- В житті більше нікуди з дому не поїду” – зробила висновок мама.

Голодні роки пройшли, Тетяна Антонівна закінчила школу і майже відразу вискочила заміж. Саме так, вискочила. Невдовзі чоловіка забрали в армію, а вона народила сина – Віталія. Чоловік служив в Комі РСР і що ви думаєте, поїхала наша героїня туди, бо його товариші повідомили, що він захворів. Пів світу проїхала, величну природу того краю та стрімку Печору бачила. Тоді здавалося – їхній шлюб буде міцним і довгим, як та річка. Однак служба в армії завершилася чоловік повернувся додому і захотів міського, а не сільського життя.

Тетяна ж вирішує навчатися і вступає в Петрівський технікум механізації сільського господарства – серед учнів вона одна жінка на всю велику групу. Після закінчення технікуму було два курси Мелітопольського інституту механізації.

-Чому лише два, а тому, що я дуже хотіла другої дитини, – каже Тетяна Антонівна. – Я вийшла вдруге заміж, народила двох дітей, які померли в перші місяці життя. Отож вчергове завагітнівши, я пожертвувала навчанням. Життя новонародженої доньки Алли у перші місяці також було на грані, але її вдалося врятувати.

Свій професійний шлях Тетяна Антонівна розпочала помічником обліковця в МТС, а починаючи з 1962 року вона працює в сільгосптехніці. При ДТСААФ було створено групу трактористів і саме там вона розпочала свій шлях як викладач. А невдовзі їй довелося створювати курси трактористів при райсільгосптехніці.

-Тоді багато чоловіків працювали в колгоспах трактористами без документів, мали великий досвід, а прав не мали, – ось цю прогалину ми й виправляли, – каже Тетяна Антонівна. – Учнями у перших групах (три групи водночас) були різного віку чоловіки, в основному старшого. Вони досконало знали свої трактори та змушені були навчатися – без документів вони позбавлялися роботи.

-Курси тривали чотири місяці в міжсезоння, – продовжує Тетяна Антонівна. – У нас було зразково оформлено клас. Після навчання учні проходили практику в колгоспах, а потім екзамени і їм вручалися права на право управління трактором. Колектив на той час у нас був дуже злагодженим. Читали предмети також Коржеван Зінаїда Костянтинівна, Зелінський Віктор Петрович, Дубіневич Леонід Опанасович. А наші керівники сільгосптехніки Наговський Олександр Якович, Котович Павло Миколайович, Микитенко Іван Григорович завжди допомагали у нашій роботі.

Довгий час Тетяна Антонівна очолювала профспілку на підприємстві. Відтак, не тільки організовувала відпочинок працівників, а й сама мала змогу поїздити країною, навіть за кордоном побувала – в Німеччині. Тобто їй є що згадати.

Життя у шлюбі з Володимиром Терентійовичем Догою було різним. Довелося пройти випробовування на міцність, терпіння і взаєморозуміння. Так сталося, що син Володимира Терентійовича від першого шлюбу Ванюшка називає мамою саме Тетяну Антонівну, горнеться до неї і тепер коли чоловіка вже немає в живих.

IMG_3543…Життя промайнуло як мить. Ось уже й вісімдесят років вчора виповнилося, а ніби й не жила. Ще стільки планів… І тільки спомини про рідних, друзів, співробітників, а ще спілкування з дітьми, онуками та правнуками гріють душу і дають силу для подальшого життя.

З пережитого, побаченого, осмисленого і прощеного є правомірний висновок – життя таки складна штука, але якщо вивчити його основні правила то прожити його можна щасливо і гідно. Саме так було і в Тетяни Антонівни, бо і у 80 її очі сяють яскравим молодим вогнем. Її мудрості, життєвому досвіду, працелюбності і життєлюбності може позаздрити молодь. Вона не втрачає інтерес до життя і радіє кожному прожитому у мирі і злагоді дню. То ж хай так буде й надалі.

В.Бузика.

Залишити відповідь