Окнянський ВІСНИК | Офіційний сайт

Районна газета для всіх

Відео Окнянщина

Трудовий тиждень закінчується в понеділок, або як гулянчанам вдалося творчо змінити день тижня зустрічаючи гостей

Нещодавно ми розповіли вам, як гостювали у гулянського гармоніста Йожиці Івана Прокоповича. В той же день послухати гарних мелодій ми завітали ще до одного обдарованого гулянчанина – Богдана Петра Олексійовича.

В селі Гулянка знайти Богдана Петра, мабуть, найлегше завдання. Варто заїхати в село, зупинитись біля будь-якого двору і запитати згадане прізвище – вам одразу підкажуть на який край села треба направитись. Справа в тому, що родина Богданів дуже велика і живуть всі майже по сусідству один з одним в одній частині села. Але про все по порядку.

Петро Олексійович Богдан народився в Молдові. Там виріс і закінчив школу. Одружився. Разом із дружиною Марією народили п’ятеро дітей. В кінці вісімдесятих років минулого століття його мати, брати і сестри переїхали жити в Гулянку. Петру і Марії нічого не залишалося, як зібрати речі і слідувати маршрутом своїх рідних. На той час їм було вже близько 40 років.

Переїхавши в інше село, Петро і Марія одразу влаштувалися працювати на місцевій колгоспній фермі, вона дояркою, він – скотарем. Народили ще двох синів. Жили, працювали, виховували дітей і онуків.

Йшли роки. На початку двотисячних в Гулянці із родиною поселився нинішній директор сільського будинку культури Соломенцев Олександр Дмитрович, людина трудолюбива, завзята, а головне творча.

Так сталось, що саме Петро Олексійович, якого в селі називають просто Пєтя, став першим і по сьогодні найближчим другом і товаришем для Олександра Дмитровича.

Чи то така доля людська, чи переплетені життєві шляхи, але ці двоє чоловіків, маючи п’ять десятків років за плечами, подружились на стільки, як не дружили ні з ким  раніше.

IMG_6246

Петро Олексійович ще з молоду вмів непогано грати на гармошці і сопілці. Отже, Олександр Дмитрович, який на той час вже працював в сільському будинку культури, почав залучати свого товариша до художньої самодіяльності. Вони не раз виступали на сценах різних сіл району і районного будинку культури. В рідному селі напередодні кожного святкового заходу односельці вже знали, що буде звучати сопілка Пєті.

Та не однією сопілкою життя повниться, – співала душа Петра. Мабуть так буває рідко, але  бажанню зрілого чоловіка навчитись азів музики можна тільки позаздрити. Втягнувшись в сільську самодіяльність, Петру вкрай закортіло освоїти баян. Він взяв у свого друга, якого вже сміло називає братом, Олександра, самоучитель і, крок за кроком, почав вивчати новий для себе інструмент. У дні, коли в Олександра Дмитровича вихідний, а це понеділок, вони започаткували своєрідні вечорниці – відпочивали одного понеділка у Петра вдома, у наступний – у Олександра. Збирались сім’ями за вечерею і в дружній атмосфері “учень” показував вчителю все, що вивчив за минулий тиждень, як освоїв Аплікатури, цілу і четвертну ноти та інше. І все це один на один із книгою та музикальним інструментом.

IMG_6257

На то вона і творчість, що не має її меж. Згодом, наші друзі почали поєднувати корисне з приємним і щопонеділкові посиденьки одночасно були і місцем дружнього людського спілкування, і репетицією до найближчих сільських культурних заходів.

Ось вже багато років підряд не було жодного понеділка, щоб гостини не відбулися. Жодного! За будь-якої погоди, обставин і непорозумінь. Адже для Петра Олексійовича життя на пенсії перетворилось на “сумні шість днів” і “веселий понеділок”.IMG_6243

Ми не раз зустрічались з нашими героями на різноманітних районних концертах та фестивалях. Тому будучи в Гулянці нам сам Бог велів завітати в гості до Богдана Петра Олексійовича і його життєрадісної дружини Марії Іванівни, а компанію нам склав той таки Соломенцев Олександр Дмитрович.

На порозі свого будинку із щирою усмішкою нас зустріли господарі і одразу запросили до хати. В скромній оселі, за скромним столом Петро Олексійович розповідав нам про своє селянське життя, про семеро дітей і 30 онуків, про правнуків, в кількості яких скромно сумнівається, а руки так і тяглись до баяна. Відтак починався творчий понеділок… у п’ятницю.

IMG_6253

І полилася музика. Різноманітна. Своєрідне попурі із молдавських і українських пісень. Вони з Олександром Дмитровичем грали одну за одною чаруючі мелодії. Несподівано для нас в кімнаті задзвенів жіночий, пронизуючий до мурашок, голос, то Марія Іванівна нагадала нам про співучий молдавський народ. Ми вже ні про що не хотіли говорити. Ми зачаровано слухали. А вони грали. Йшли години. А вони співали. В той момент здавалось, що їх маленька сільська хатинка була переповнена простою людською сутністю. На обличчі Петра читалось все, що грали його руки. В очах малювались картини добра, а в душі збагачувалась впевненість, що не золотом багате людство, а талантами. Не хотілось нікуди йти. А був це навіть не понеділок, а п’ятниця. Буденна, похмура по погоді і яскрава та тепла по настрою і душевній щирості.

IMG_6260

В.Воробєй.

Діліться з нами своїми думками стосовно даного матеріалу, а також пропонуйте людей, про кого варто було б написати. Нам важлива ваша думка. Коментування відкрите для всіх, опустіться нижче по сторінці.

LEAVE A RESPONSE